Nikola Kornesczan | Postranična prozirnost

Postranična prozirnost

taman u tom životu
časkovi konca činili se vječitima

taman u tom mjestu
gdje nije bilo dostatno prostora
za sve što maštali smo
htjeli smo jer zaboravljali smo

budili smo se nadajući se da ćemo se dosjetiti
nečeg sasvim drugog

taman tamo gdje nismo sanjali nikada
onih kojih sretali smo
u arealima gdje sve bilo je istovjetnim
istim kao svugdje
istim kao uvijek

čak i kad oni napunjali su zrak granice
svakakvim providnim predmetima
kamenjem uvijenim u kore svjetlosti

plavetno kamenje
ispod kojeg bilo je još dostatno solidnog prostora
da bi ostaviti dojam da i tamo
čak i tamo moglo se disati
moglo se živjeti
i sjećati se svega

skoro svega od tog što bilo je prisutnim
što laštilo na staklenim stropovima
iznad vode

na sleđenim cestama
baš na onim obalama
gdje više nije moglo se vidjeti
niti traga zemlji

ništa od tog što moglo se pamtiti
više od odraza kojeg donosilo je more
odnekle iz nepoznatosti
kao iz drugog vremena

kao iz zima punih ledenih stijena
dižući se između nas
reflektirajući nebo
destilirane boje i fluidnu svjetlost
odijelivši se od tog horizonta
što razdvajalo je našu luku od drugog svijeta
od svega što htjeli smo da bi bilo drukčijim
nego što je bilo upravo u tom životu
u kojom kraj postao je vječitim

grad bio je samo perivoj s prozirnim drvećem
sa staklenim klupama i kaletama kao od vode
vodeći do mora

do one obmane koja rađala je dojam beskrajnosti
svaki put kad smo se približavali
do bistrosti svjetla drugih svjetova

dodirivali smo odbljeske kao neke sjene
što vratili se iz privremene sutrašnjice

osjećali smo ih studenima i prisutnijima
u onom životu iz kojeg

u svi ti mjeseci siječnja
u posljednjim zimama
falili smo sve više i više

išli smo u ta mjesta
gdje više nije bilo mjesta ni za što
osim vječne i tako jasne transparentnosti

ploveći posvuda i na ovoj planeti
s koje vidjela se Zemlja

plava kao kamenja odovud
kao prodornost noći što stizala je pokatkad

zarad dva sunca
što godimice nalazili se u konjunkciji
od 13. do 15. siječnja

taman sada kad sjetili smo se
svih prozirnih predmeta
odbljeske donošene morem
naši pogledi ostavljajući brisove sjena
na vodama što obilježavale granice jave

Prijevod na Hrvatski: autor

_______________________________

(izvorna verzija, na ukrajinskom)

Потойбічна прозірність


якраз в тім житті
тамги кінця здавалися вічними

якраз в тім місці
де не було досить простору
для всього що ми уявляли
бажали бо забували

прокидались з надією що здумаємо
щось зовсім інше

якраз там де не снили ніколи
тих котрих перестрівали
в ареалах де все було однаковим
таким самим як і поспіль
таким самим як і повік

навіть і коли вони заповняли повітря границі
всякими прозірними предметами
камінням обгорнутим в кору світла

синяве каміння
під яким було ще доволі твердого місця
щоби залишити враження що і там
ще і там можна було дихати
можна було жити
та поминати все

майже все з всього того що було присутнє
що блистіло на скляних помостах
з-понад води

на обледенілих дорогах
якраз на тих побережжях
де вже не можна було замітити
ані сліду землі

нічого з того що можна було пам’ятати
довше чим відбиття якого донесло море
звідкись із невідомості
мов з іншого часу

мов із зим повних крижаних пристінків
підіймаючись поміж нами
віддзеркалюючи небо
дистильовані барвники та флюїдне світло
від'єднуючись від того видноколу
що відділяло нашу гавань від потойбічного світу
від всього що хотіли щоби було іншим
ніж було якраз в тім житті
в котрім кінець став вічним

місто було тільки сквером з прозірними древами
зі скляними ослонами та схожими на воду тропами
що вели до моря

до того обману який утворював враження нескінченності
щораз коли ми приближались
до прозірності світла інших світів

торкалися попалів мов якихось тіней
що повертались з минущого майбутнього

відчували їх холодними та присутніми
в тому житті з якого
у всі ті місяці січня
в останні зими
ми бракували все більше і більше

ми йшли до тих місць
де вже не було місця ні для чого
за винятком вічної і такої чіткої прозорості

плаваючи повсюдно і на цій планеті
з якої видно було Землю

синю мов каміння звідсіля
мов прозорість ночі що наставала подеколи

заради двох сонць
які щороку знаходилися в кон’юнкції
з 13 по 15 січня

якраз зараз коли ми згадували
усі прозорі предмети
відлиски принесені морем
наші погляди залишаючи сліди тіней
на водах що позначали межі яви